Карапузи

Вихователі:

Ярова Галина Констянтинівна

Рольська Тетяна Анатоліївна

Помічник вихователя:

Перетятько Лідія Сергіївна

Емблема:

image017

Девіз :

Карапузи ми малі

Веселі, гарні, чарівні

Гомінкі,завзяті

Хлопчики й дівчатка.

 

Для Вас, батьки!!!

Психолого-педагогічна характеристика дітей раннього віку

Ранній вік — своєрідний і неповторний етап у житті людини. «Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя», — писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини.

Дорослі проблеми дитячого розвитку

Особливості та рівень розвитку дитини визначають умови її життя, виховання, навчання насамперед у родині, бо саме мама й тато є першими вихователями маленької людини. Сучасне життя зумовлює великі відмінності в тому, як виховуються діти в різних сім’ях, яких знань та вмінь вони набувають.

На жаль, почасти саме батьки, їхні «дорослі» негаразди, незнання особливостей нервово-психічного розвитку дитини та її виховання призводять до проблем та вад у розвитку малюка.

Серед сучасних батьківських негараздів, які провокують проблеми дітей, можна назвати такі:

  • знервованість батьків, пов’язана з виконанням професійних обов’язків та сімейними справами;
  • небажання змінити свій спосіб життя після народження дитини (пристосування малюка до режиму дорослих; надранній вихід мами на роботу і перекладання догляду за дитиною та її виховання на бабусю чи няню);
  • нерозуміння масштабності раннього дитинства, а звідси — надання переваги догляду за малюком перед його вихованням та розвитком;
  • надмірна заклопотаність хатніми справами, а як наслідок — звинувачення малюка у неслухняності, вередуванні, невмінні почекати або пограти самостійно;
  • елементарна педагогічна неграмотність батьків: постійна тривожність («чи правильно розвивається мій малюк»), але без намагання якось змінити ситуацію на краще; завищені вимоги до розвитку дитини; або, навпаки, знижені: милування малюком, уседозволеність;
  • покарання, в тому числі й фізичне, залякування, підвищений тон як норма спілкування з дитиною;
  • небажання та невміння взаємодіяти з дитиною, виходячи з її інтересів, уподобань тощо;
  • налаштованість батьків у вихованні та розвитку дитини на виконання власних бажань, потреб, нереалізованих у власному дитинстві (навчання англійської мови, орієнтування на свої уподобання під час купівлі іграшок; надмірне загартовування без урахування при цьому бажань дитини), що й призводить до негативних емоційних переживань;
  • надання переваги надранньому навчанню, зокрема читання, математики, іноземної мови, — уже з 2–3 років. Некритичне слідування «моді» у розвитку дітей.
  • конфліктні стосунки в сім’ї;
  • розлучення батьків та повторні шлюби тощо.

Отже, багато труднощів у розвитку малюків зумовлені проблемами самих дорослих. Нехтування закономірностями психічного розвитку призводить до значних викривлень у становленні психіки маленької дитини.

Ранній вік: який він?

Період від одного до трьох років характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі.

Наступна особливість — надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони неспроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід ураховувати певну відстроченість у реакціях.

У перші роки життя досить значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися від повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров’ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприйнятливість. Діти, які довго хворіють, втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежить її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих — зберігати бадьорий стан малюка.

Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для двох-, тримісячногомісячного немовляти, і для трирічної дитини. Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний (з погляду дорослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.

На початку раннього віку над дитиною володарює предмет: він диктує її бажання, визначає поведінку, проте вже трирічний малюк сам стає володарем предметів, усвідомивши їхнє суспільне призначення та навчившись користуватися ними. Зацікавленість якимось предметом, явищем чи діями породжує та стимулює дитячу увагу, пізнавальну активність, викликає практичні дії, створює ситуацію взаємодії з дорослим, сприяючи комунікативно-мовленнєвому розвитку дитини. Ситуативність усіх психічних процесів — ще одна особливість раннього дитинства.

Таким чином, щоб забезпечити адекватний вікові дитини гармонійний розвиток, батьки й близькі дорослі мають задовольняти провідні потреби малюка, які полягають у пізнанні світу через практичні дії з предметами; у контактах, увазі, спілкуванні з близькими дорослими та однолітками, у фізичній активності.

Предметна діяльність

Крім зазначених особливостей, необхідно враховувати провідні характеристики психічного розвитку дитини, до яких належать, зокрема, тип провідної діяльності; новоутворення віку.

Провідною діяльністю в ранньому віці, яка задовольняє потреби дитини, забезпечує появу новоутворень у психіці, зумовлює формування якостей для опанування нових видів діяльності, є предметна діяльність.

До предметних дій дитина переходить від маніпуляцій з предметами. На відміну від маніпулятивних предметні дії спрямовані на використання предмета за його призначенням. Оволодіння предметною діяльністю починається зі спільних дій дорослого і малюка. Потім з’являються частково розподілені дії, коли дорослий лише допомагає, спрямовує рухи малюка. Пізніше з’являються самостійні власні дії дитини, які вона виконує за показом, а потім і за словесною інструкцією дорослого. Уміння співвідносити свої дії з діями дорослих та сприймати їх як зразок формується наприкінці третього року життя. До функцій дорослого на цьому етапі належать також контроль та оцінка виконуваної дитиною дії. При цьому слід всіляко підтримувати активність дитини, коли вона наслідує дії дорослого, намагаючись робити щось самостійно, бо саме власна активність — одна з основних умов повноцінного психічного розвитку малюка.

Предмети, якими оволодіває дитина, є здебільшого побутовими, що сприяє розвитку самостійності та самообслуговування. З іншого боку, не треба придумувати якихось спеціальних занять щодо оволодіння предметами. Варто лише дозволити дитині бути не просто спостерігачем, а й активним учасником усіх побутових процесів.

Малюк опановує предметний світ, навчається орієнтуватись у ньому, розуміти, що кожен предмет має своє призначення. Важко переоцінити роль предметної діяльності в психічному розвитку дитини. На думку В. Ільїної, саме вона є локомотивом цього розвитку. Беручи участь у її становленні, близький дорослий тим самим сприяє всьому ходу психічного розвитку малюка.

Відкриваючи для себе предметний світ, дитина водночас відкриває і саму себе, свої сили, можливості, здатності, інтереси. Успіх в експериментуванні з предметами переконує її у власних силах і можливостях, що вона й намагається закріпити в подальших пошуках. Таким чином, завдяки предметній діяльності малюк відкриває навколишній світ і самого себе.

Відкриття власного «Я»

 Найважливіший етап у розвитку самосвідомості протягом раннього віку — третій рік життя, коли формується особистісне новоутворення — гордість за досягнення. Це новоутворення яскраво виражається в прагненні зафіксувати результати своєї діяльності, продемонструвати власні успіхи дорослому. Без належного схвалення ці успіхи значною мірою втрачають для дитини свою цінність, а радісні переживання з цього приводу затьмарюються. Негативне чи байдуже ставлення дорослих спонукає дитину з подвоєною енергією добиватися уваги й позитивної оцінки. Невизнання її досягнень дорослими зумовлює підвищену образливість, емоційні вибухи. Поява цього новоутворення пов’язана з тим, що на третьому році життя дитина під впливом дорослого дедалі частіше цікавиться результатом своїх дій, прагне досягнути бажаного. Звичайно, процес дії ще дуже важливий для неї, а результат не є досконалим, проте в будь-якій діяльності дитина, як і дорослий, прагне здобути його. Таким чином, у предметній діяльності акцент переміщується з процесу на результат, який стає регулятором дій дитини.

Саме тому предметна діяльність, провідна в цьому віці, «тягне» за собою психічний розвиток, як особистісний, так і інтелектуальний. В особистісному плані малюк засобами предметної діяльності відкриває власні можливості, що стимулюють його самостійність і зрештою приводять до відкриття власного «Я». Отже, предметна діяльність стимулює розвиток усієї пізнавальної сфери малюка.

Спілкування з дорослим

Спілкування дорослого з дитиною має надзвичайне значення для її психічного розвитку. Основу цієї взаємодії становить ділове спілкування, спрямоване на опанування предметом. Саме навколо спільних дій і розгортаються нові форми взаємодії з дорослим, емоційно-позитивне ставлення якого до малюка і створює тло, на якому той може успішно навчатися користуватися предметами. Мовлення в ранньому віці розвивається за двома напрямами: удосконалюється розуміння мовлення дорослих (пасивне мовлення); формується власне активне мовлення дитини. Краще розуміння мовлення дає змогу використовувати його як засіб пізнання дійсності.

Важливе новоутворення цього віку — мовленнєве спілкування. На третьому році життя розвиток мовлення пов’язаний з розширенням кола його функцій. Це насамперед налагодження взаємодії і взаємин з близькими дорослими й дітьми (комунікативна форма мовлення), пізнання навколишнього світу (означувальна функція). Дитина засвоює основну форму мовленнєвого спілкування — діалогічну. Вона вчиться висловлюватися, ставити запитання й самостійно відповідати, звертатися до людей, які її оточують, з проханнями та пропозиціями. Основні новоутворення у змісті та структурі мовлення з’являються саме в процесі ініціативних висловлювань малюка. Тому не слід занадто регламентувати його мовленнєву поведінку. У дитини має бути можливість вільно висловлюватися за власним бажанням.

Новоутворення у пізнавальній сфері — якісні зміни в характері сприймання, яке з акту реагування на предмет перетворюється на акт орієнтування в предметах і починає розвиватися як перцептивна діяльність. Співвідносячи певні предмети чи їх частини, дитина прикладає, накладає їх один на одний. Поступово зорове сприймання починає передувати безпосередньому виконанню практичних дій на основі набутого аналогічного досвіду. І вже до трьох років дитина може розглядати, перелічувати знайомі їй зображені предмети, не торкаючись пальчиком, вислуховуючи вказівку дорослого, й лише після цього діяти; слухати казки, вірші, оповідання. Тепер вона здатна не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути. Важливе значення для розвитку сприймання має його поєднання зі словом.

Пам’ять реалізується в активному пізнанні. Вона є певним моментом у самому процесі сприймання, його продовженням. Мовлення вносить значні зміни в процеси пам’яті, допомагає міцніше їх закріплювати й оперативніше відтворювати. На третьому році життя на основі сприймання та практичних дій з предметами формується уявлення пам’яті.

Активне сприймання предметного середовища (виділення ознак предметів, порівняння їх між собою, співвіднесення за зразком) потребує розвитку мисленнєвої діяльності. Мислення малюка є наочно-дійовим, бо відбувається в наочній ситуації через практичні дії.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлення пов’язане одне з основних досягнень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знаковими системами.

Переживання з приводу уявленого надзвичайно яскраві, й дуже часто дитина не може відрізнити уявне від реального. З огляду на це дорослий має контролювати себе, зокрема висловлювання свого невдоволення поведінкою дитини, її відмовою щось робити, погрози.

Як бачимо, вивчення раннього періоду життя дає уявлення про великі потенційні можливості кожної дитини. На жаль, умови життя дітей не завжди сприяють їх розкриттю. Отже, дорослі повинні створити певне середовище, яке забезпечувало б розвивальний ефект: щоб задовольнялися дитячі інтереси, враховувалися вікові особливості діяльності малюка, стимулювалася б його власна активність.

Як допомогти дитині адаптуватися в дитячому садку

  • Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями групи та особливостями організації життя в групі.

 

  • Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.

 

  • Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.

 

  • Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

 

  • Повідомте вихователів про звички і вподобання вашого малюка.

 

  • Потурбуйтеся про нервову систему сина чи дочки — не залишайте малюка на цілий день з перших днів відвідування дитячого садка.

 

  • Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи і будьте певні, що працівники зуміють прийняти вашу дитину і по-материнськи дбатимуть про неї.

Криза трьох років

Криза трьох років — одна з найяскравіших за проявами криз дитинства, яка нерідко застає батьків зненацька. Здається, ще вчора ваш малюк був милим і слухняним, а ви, вже трохи відпочивши від безсонних ночей, почали відчувати всю радість материнства (або батьківства), як раптом перед вами постає нове випробування: дитину ніби підмінили. Вона вередує, уперта, з нею важко навіть домовитися в тих ситуаціях, у яких раніше досить було просто попросити або навіть вказати на те, що потрібно робити.

Що ж сталося з гарною дитиною? Чому вона «зіпсувалася» і чи зіпсувалася взагалі? Щоб відповісти на ці запитання, спробуймо з’ясувати суть і причини кризи трьох років. Що можна вважати нормальними проявами, що минають з часом, а що дорослі приписують цьому віку «до купи»?

Криза трьох років характеризується цілою низкою поведінкових проявів, які отримали особливу назву — «семизір’я кризи трьох років». Як ви вже здогадалися, до нього зараховують сім основних симптомів цього віку. Для розуміння змісту розглянемо їх, хоча, звичайно, частина з них (а може, й усі) будуть слабко виражені у вашої дитини.

  1. Негативізм. Якщо ви спостерігаєте, що поведінка вашого сина чи дочки суперечить тому, що пропонують дорослі, то, швидше за все, ви спостерігаєте саме негативізм (прагнення робити все навпаки й суперечити дорослим). Не плутайте це з непослухом. Неслухняною дитина може бути і в ранньому дитинстві, відмовляючись робити те, чого їй не хочеться, або продовжуючи робити те, чого дуже хочеться. На відміну від цього, негативізм — це реакція не на те, що ви пропонуєте, а фактично на вас (на дорослого) — на те, що це саме ви пропонуєте. Нерідко малюк і сам страждає від свого негативізму, адже йому іноді доводиться відмовлятися навіть від того, що йому хочеться, але що запропонували йому ви.
  2. Упертість. Якщо ви відчуваєте, що ваша дитина наполягає на чомусь не тому, що їй це не дуже треба, а просто «з принципу», просто тому, що вона цього вже зажадала, то мова йде про затятості. Цю якість не слід плутати з наполегливістю, яка могла проявлятися й раніше (ми говоримо про наполегливість, коли дитина наполягає на тому, щоб було виконано її бажання, те, чого їй дійсно продовжує дуже хотітися). Як і у випадку з негативізмом, діти нерідко самі стають «заручниками» своєї впертості: вони б і раді вже погодитися з дорослим і визнати його правоту, але не можуть, оскільки вже сказали своє «вагоме слово».
  3. Норовистість. Це своєрідне дитяче невдоволення, їх нескінченні відповіді «Та ну!» на будь-які пропозиції дорослих. На що спрямована ця норовистість? Та на всі звичні рамки її дитячого життя: від усталених норм і традицій спілкування з батьками до іграшок. Дитина нібито опирається всьому, що з нею намагаються зробити дорослі, неважливо, чи вимагають вони чогось чи пробують розважити.
  4. Свавілля. Тепер маленькі дівчатка й хлопчики прагнуть все робити самі, причому так, як їм здається правильним. Напевно, ця якість менше б засмучувала батьків, якби діти цього віку більш реально оцінювали свої можливості і бралися тільки за «дитячі» справи, але, на жаль, більшість з них хочуть робити самостійно майже все (що, взагалі-то, небезпечно), і часто самі дуже переживають розчарування у своїх силах.
  5. Протест-бунт. У деяких родинах цей неприємний симптом кризи призводить до відчуття постійних військових дій: трирічна дитина свариться з дорослими, знаходить конфлікти «на рівному місці». Може навіть виникати відчуття, що вона весь час запасається невдоволенням і негативними емоціями (що призводять до її агресивної поведінки), як гранатами на полі бою.
  6. Знецінення. Як і в кризах дорослого життя, у цій дитячій кризі все, що раніше мало цінність для дитини, може втратити її. Раптом зникає прихильність до улюблених іграшок. Батьки перестають бути авторитетом. Правила поведінки, прийняті в сім’ї і, здавалося, вже засвоєні дитиною, раптом перестають існувати для неї. Те, чим раніше ви легко відволікали малюка, тепер оголошується ним як непотрібне. Як один із проявів знецінювання, у мовлення дитини з’являються погані слова, лайки, які вона починає іноді застосовувати навіть до улюблених раніше речей.
  7. Деспотизм. У сім’ях, де виховується одна дитина, ця риса нерідко призводить до картини, яку можна назвати «маленький тиран». Дитина прагне проявляти деспотичну владу над оточуючими, користуючись для цього всілякими способами і намагаючись стати «господарем становища» в будь-якій ситуації. Наприклад, вона може не відпускати мати з дому, протестувати проти присутності батька на кухні, вимагати, щоб бабуся принесла фломастери з сусідньої кімнати тощо. У сім’ях, де ростуть кілька дітей, деспотизм частіше виявляється у вигляді яскравих ревнощів, оскільки братів й сестер малята сприймають як люди, з якими доводиться ділити «владу».

 

Причини виникнення кризи трьох років

По-перше, до трьох років організм дитини зазвичай досягає достатнього розвитку для того, щоб малюк міг бути самостійним. Його пізнавальні інтереси також удосконалюються, від чого він стає «дослідником» навколишнього світу, в тому числі і своїх можливостей. Природним наслідком такого «дозрівання» стає бажання все робити самостійно і протест проти батьківської допомоги й заборон як обмежень активності.

По-друге, вважається, що саме у віці трьох років «народжується» особистість дитини. Звичайно, її особистість формувалася і в ранньому дитинстві, але приблизно в цей період дитина психологічно «відокремлюється» від батьків, усвідомлює себе окремою істотою. І ось вже фраза «Я сам» надовго закріплюється в словнику дитини. Щоб підсилити своє «Я», малюк потребує незалежності, але основний конфлікт цього віку полягає в тому, що одночасно з цим він продовжує бути залежним і відчайдушно потребує підтримки й любові дорослих. Фактично, маленькому упертюхові найбільше потрібно, щоб батьки визнали його самостійність і при цьому продовжили любити і піклуватися про нього.

По-третє, дорослим важливо пам’ятати, що часто яскраві прояви нормальної вікової кризи трьох років пов’язані з тим, що батьки вчасно не помітили того, що дитина виросла, що час багато що змінювати у спілкуванні з нею. Наслідком цього є «революція знизу», що показує «верхам» неможливість жити за старими правилами.

Отже, розгляньмо кожен з проявів кризи.

1) Що робити з негативізмом? Перш за все, зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від «чужого» (навіть якщо воно батьківське). Пам’ятаєте фразу з пісні: «Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо…»? На жаль, будь-яка незміцніла істота, чи то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати «своє» і «не своє». Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини у своїх виховних цілях, ідучи від протилежного: наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.

2) Як поводитися з упертюхом? Головне — не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, як показує народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої «ірраціональної» поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Вважаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже й важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і «тримати своє слово», хай поки в настільки безглуздих проявах.

Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами на кшталт : «Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!» Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.

3) Як приборкати норовливих? Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам’ятаєте, як вам здавалося, що у вашому житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви інший і житимете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?

Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини — процес дуже тривалий, тож можете вважати норовистість у три роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно є частиною важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і робитиме, що хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй усе те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав’язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.

4) Як реагувати на свавілля? Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.

По-перше, постарайтеся зробити свою оселю максимально безпечною для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до того, як дитині виповниться три роки, ще з того часу, коли дитина почала ходити.

По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.

По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чого його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть усе за нього. Нехай день у день додається кілька справ, з якими малюк може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.

По-четверте, коли дитина явно хоче взятися не за свою справу (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення до ігрової діяльності. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу, і дитина обов’язково зможе по-справжньому працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це тренування.

5) Як поводитися під час сварок? Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: «Ти зараз сердишся на тата?» або «Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?» тощо. У такий спосіб ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу тощо, зважаючи на ситуацію і місце.

6) Що робити зі знеціненням? Більше за все в таких ситуаціях батьків зазвичай хвилює не те, що все старе знецінюється, а те, що купуються нові цінності не так швидко. Що ж, зруйнувати завжди легше, ніж створити, і часу на це потрібно менше. Але якщо розвиток вашого малюка відбувається нормально, то скоро з’являться нові речі й люди, які дитина цінуватиме. Тож не хвилюйтеся і дайте синові або дочці трохи побути таким «юним Базаровим». Коли ви відчуєте, що всі бунтарські прояви вже не мають колишньої могутності і що «розвінчана» дійсність вже в тягар самій дитині, то можете спробувати почати пропонувати їй щось нове. Наприклад, самостійно вибрати іграшку в магазині або мультфільм у відеопрокаті, знайомити її з новими людьми тощо.

7) Як будувати своє життя з маленьким тираном? Деякі батьки, намагаючись уникнути зайвих конфліктів у сім’ї, намагаються в усьому поступатися дитині й підкорятися її бажанням усе своє життя. Але питання в тому, як довго це може тривати, адже з доброї волі люди (у тому числі діти) рідко відмовляються від влади. А терпіння батьків не безмежне. Тому краще відразу розумно обмежувати дитину, даючи багато свободи, щоб розпоряджатися своїм часом і силами, але не часом і бажаннями інших членів сім’ї.

Важливо навчитися відділяти справжні потреби дитини від тих, які, скоріше, є проявами її бажання контролювати інших. У другому випадку слід м’яко, але суворо вміти говорити дитині «ні», підкреслюючи, що дії інших у цьому випадку ніяк їй не шкодять, а отже, батьки (або інші дорослі) мають право зробити так, як вони вважають за потрібне.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>